» » » Зураб Аласанія: Українського глядача годують шоколадками, а кашу їсти теж потрібно

Зураб Аласанія: Українського глядача годують шоколадками, а кашу їсти теж потрібно

Політика:
Зураб Аласанія: Українського глядача годують шоколадками, а кашу їсти теж потрібно
Незалежне телебачення в Україні - міф чи реальність? Команда Національної телекомпанії України на чолі з Зурабом Аласанією два з половиною роки працювала над реформуванням державного мовника. Однак, перемога Джамали на Євробаченні ускладнила цей процес. А заява гендиректора про звільнення взагалі поставила під сумнів проведення конкурсу. Ми поспілкувалися з Зурабом Аласанією про його рішення і подальші дії, що чекає на суспільне, чи "стягне" Україна Євробачення та у яких стосунках перебуває вітчизняний глядач з телебаченням сьогодні.

На початку листопада голова НТКУ Зураб Аласанія шокував медійну спільноту своєю заявою про звільнення. Основною причиною такого радикального кроку він назвав рішення Мінфіну фактично об'єднати виділення коштів з держбюджету-2017 на "Євробачення" та створення Суспільного мовлення. За словами Аласанії, нинішній стан фінансування Євробачення "відбирає майбутнє у "Суспільного". У проекті держбюджету-2017 було заплановано 897,8 млн грн на реформування НТКУ та 455,7 млн на "Євробачення-2017". Згідно з законом "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" в бюджеті має бути передбачено 0,2%, що становить близько 1,28 млрд грн. Відповідно, сума, виділена на конкурс врахована в ці 0,2%.

Одразу після заяви Зураба Аласанії троє його заступників також вирішили залишити свої посади, заяви яких він відмовився підписувати, мотивуючи це неприпустимістю змінювати весь керівний склад у такий складний для НТКУ період. Згодом Кабмін вирішив виділити реформуванню суспільного ще 100 мільйонів, однак, кінцева сума все одно не відповідала закону, після чого екс-гендиректор НТКУ пригрозив подати позов до суду проти уряду.

На сьогодні Зураб Аласанія дає позитивніші прогнози для запуску суспільного, який запланований на січень 2017 року, та проведення Євробачення, очікуваного у травні.

Як Вам далося рішення про звільнення і що стало останньою краплею, бо ще в квітні Ви не збиралися залишати свою посаду?

Від квітня минуло багато часу. Дуже важко далося рішення, це правда. Я до цього йшов навіть без Євробачення, воно ж і стало останньою краплею. Без конкурсу було трохи відчаю, але два з половиною року (роботи, - iPress.ua) це все ж таки багато. Відчай був кожного дня, бо система така, що винутватець не явний. Немає одного ворога (для НТКУ, - iPress.ua), на якого ти міг би сказати, що він винен. Ні прем'єр, ні Порошенко. А от середня ланка вона не хоче нічого робити. Це державна ланка чиновництва. Також всередині компанії є більшість людей, 90%, які абсолютно нічого не хочуть змінювати. Вони звикли за багато років до того, що вони не працюють нормально та незалежно. Насправді більшість людства така і завдання змінювати ні для кого не було легке. Якщо ти взявся - ти мусиш робити. І останньою краплею стало от якраз Євробачення не само по собі, а ті короткі терміни, за які потрібно встигнути і те, скільки грошей треба. А від того, як ті кошти будуть використані залежала моя репутація.

Чому затягується реформування НТКУ?

Повільність змін не в компанії навіть. Це наші закони такі. Не тільки заважають реформувати, а навіть твою роботу робити пряму. Плюс одночасно займаючись реформуванням це вдвічі важче. І, крім того, що ти мусиш це робити щодня (реформувати, - iPress.ua), так ще й повинен виходити в ефір і змінювати ці закони. Це забагато для маленької команди, в буквальному сенсі з десяти людей. Згодом додалося 1000 людей, з яких справді працювало 70. А потім доєдналося ще 32 компанії і 7000 людей.

Чи просили Вас залишитись?

Ні. Мені треба було видихнути, подивитися на свою працю ззовні, подивитися на свої помилки. Частково я це зробив на одній з конференції в Києві. Тоді я проаналізував все. І в березні буде обрання голови суспільного мовлення, буде конкурс, стане зрозуміло, який формат вони хочуть побачити, стратегію, тактику. Коли я це все побачу, тоді й буду думати і готуватись до повернення, але в абсолютно іншій якості.

Якби одразу стало відомо, що виникнуть такі фінансові проблеми з Євробаченням і Суспільним мовленням чи варто було Україні відмовитись від конкурсу?

Однозначно ні. Це повинно було статися. Торік ми відмовилися (від участі, - iPress.ua), бо було дуже важко емоційно, на Донбасі була битва під Іловайськом. Тоді я подумав, що ну не можна нам на Євробачення. Вже наступного року підготувалися і зробили це краще. Настільки краще, що виграли, хоч і не сподівались на перемогу. І вже тієї ночі я ледве не звалився з дивану, бо просто зрозумів, що це буде. Але ми думали, що вдасться здолати владну інерцію, що вона зрозуміє теж наскільки це (огранізація Євробачення, - iPress.ua) важливо. І вона зрозуміла, але знову з середньою ланкою проблеми. Прем'єр каже напряму "зроби це і зроби це", а того ніхто не робить. Бо ти приходиш до виконавця кажеш, що прем'єр вам сказав, це ж ваш бос, а ніхто наказів не виконує. А до них прокуратура потім за звітністю не прийде, вони прийдуть до мене.

Я думаю, що Євробачення пройде і воно буде нормальне. Просто ці речі (Суспільне мовлення і Євробачення, - iPress.ua) зараз розділені. Реформа це одна річ, а Євробачення - інша. І, на жаль, зараз цим займаються різні команди. Може в якийсь час я став заважати цьому процесу. І тому у мене був єдиний вихід.

Європа знає, що в України виникли такі проблеми?

Звісно ж вони знають, бо це належить EBU (European Broadcasting Union) - це європейська мовна спілка, вона об'єднує 79 саме суспільних мовників Європи. З ними ми партнери вже більше десяти років, хоч і не являємось суспільним мовником. І їй належить бренд Євробачення. Так само, як Олімпіада, Чемпіонат світу з футболу і тд. Їм наші проблеми відомі краще за всіх. І вони розуміються на цьому та підтримували нас в наших реформах страшенно. Спілка знає, але, все ж таки, цей комплекс (Євробачення, - iPress.ua) важливіший для них, ніж наше перетворення. А от мені навпаки реформа суспільного важливіша, бо Євробачення закінчується, а Суспільне мовлення має бути в Україні завжди.

Поясніть, що ж таке Суспільне мовлення та чому воно так важливе для України?

Це надія на незалежність від усіх. Це перша й основна ціль. Як не дивно, за 25 років незалежності країни ми не маємо незалежних медіа. Одні були провладні і вони підтримували владу, а не державу. Плюс всі медіа роблять продукт, але для розваги, а коли настає момент вкрай важливий для країни, форс-мажорний такий: вибори або війна - вони працюють за стандартами свого власника і підтримують його. Тому ми маємо таку токсичну тему в країні. А потім люди заходять в інтернет і беруть що завгодно, неперевірену, без фактчекінгу, без нічого інформацію. Тому має бути хоча б одна компанія, вона повинна поставити той нуль, від якого почнеться відлік. Ти можеш бути правим чи лівим, мати таку точку зору або таку, але цей нуль має бути.

Яким ви бачите образ найбільш підходящого журналіста для суспільного?

Таких журналістів зараз на пальцях порахувати можна в Україні. Це людина, яка може все робити сама. Не тому, що нам шкода грошей, а тому, що ми відстаємо від світу. Це людина, яка вміє знімати, писати, монтувати, озвучувати і ставити водночас все на 10 своїх аккаунтів. От це і є журналіст майбутнього, справжній. Я навіть не певний в ролі медіа як такому в майбутньому світі. Соцмережі дуже сильно змінили ситуацію, а як воно далі буде поки що ніхто не знає. Імена окремих журналістів стають брендом. Журналіст веде Facebook під своїм прізвищем і це також бренд. І великі бренди розвиваються. Тому кожен з наших журналістів повинен поділяти наші цінності, але працювати під своїм ім'ям, зокрема і на своїй сторінці. До прикладу, CNNщики не дозволяють своїм людям працювати з персональних сторінок, а це ж набагато ефективніше і швидше. Бо в інакшому випадку людина повинна зайти на сторінку CNN, щоб щось запостити, наприклад з Мосулу, а там зв'язок проблематичний. Журналіст може зробити це зі своєї сторінки у своєму Twitter тієї ж секунди, коли це відбулося. А їм не дозволяють.

Але така праця важка і вона повинна відповідно оплачуватись.

Абсолютно точно.

Суспільне очікує залучити журналістів-ентузіастів, які зможуть працювати за невелику платню?

Ні. От це ще одна з причин, чому я пішов у відставку. Два з половиною роки я дурив людей, мотивуючи їх ідеєю, обіцяючи "ну наступного року, ну ще наступного, ну потерпіть, будь ласка". Гранди української журналістики працюють безкоштовно. Юра Макаров, Оля Герасим'юк, Микола Вересень, Сашко Зінченко. Ну це ж смішно. Я їм кожного разу кажу: "Потерпіть до наступного року". Вони терплять і працюють, але скільки можна людей обманювати? Так, праця має бути гідно оплачувана. Наступного року має бути по-іншому, гроші будуть. А починатимемо з шести з половиною тисяч, за це ми билися. Ми будемо битися на смерть, поки я їх не заб'ю навіть сам (*сміється*).

Які оптимістичні прогнози на прикладі чи досвіді інших держав ви можете навести для Суспільного мовлення?

От, наприклад, Японія. Вони потерпають так, як Україна ніколи не потерпала і не буде, бо у них проблема - катаклізми. 2011 року майже 2/3 країни було знищено через цунамі. Я там був у 2015 році і не зміг повірити своїм очам: вони абсолютно про це вже не пам'ятають. Вони відбудували всю країну за три роки. Як? Я запитую: "Які ваші цінності, що дає вам таку наснагу й сили піднятися так швидко?". Ми б в Україні після такого не вигребли б. А вони кажуть: "Та ми про це не думаємо і у нас немає іншого виходу, ми встаємо і робимо". І от у них є NHK - це така найбільша компанія Суспільного мовлення в Японії. Її не дивляться, зазвичай, але 96% усієї аудиторії звертається, коли щось трапляється в країні. Це стосується не лише цунамі, а також і виборів. Я би мріяв про таке. Не потрібно дивитися суспільне в Україні кожен день, але коли потрібна буде довіра до медіа, тоді вибирайте своє. Ви можете нас ненавидіти, ненавидіти наші цінності, ви можете не бути лібералом, але коли у вас виникне питання чи це правда чи це не правда, тоді ви звертаєтесь до суспільного, вмикаєте його і дивитесь на вибори. Ми не прихильники якоїсь партії. Ваша партія скаже вам своє, а якщо ви хочете правду дізнатися - йдіть на суспільне. От нам потрібна довіра людей, таким і має бути суспільне мовлення.

На Вашу думку, хто кого формує: телебачення глядача чи глядач телебачення?

Останнім часом глядач телебачення. Ми йдемо йому (глядачу, - iPress.ua) назустріч. Якщо дитина вимагає в тебе шоколадку, ти даєш їй шоколадку, один день, другий, третій, місяць, і що в результаті буде з дитиною? А потім ти за місяць їй кажеш: "Слухай, а давай тепер кашу поїсиш". Після місяця шоколадки вона скаже: "Кашу я не хочу, я не буду це їсти". І тоді зручно знову давати дитині шоколадку. Ну так не можна, тому от зараз суспільне повинне знову привчати глядача до каші. Так це не смачно, але треба пережити. Давайте знову звикати, що каша є, бо час від часу її треба вживати, інакше шоколадка нас загубить всіх.

Переглядів
492
13 грудня 2016, 10:58