» » » Якби Путін не пішов війною, то Крим і Донбас з часом би стали україномовними, - Лук’яненко

Якби Путін не пішов війною, то Крим і Донбас з часом би стали україномовними, - Лук’яненко

Політика:
Якби Путін не пішов війною, то Крим і Донбас з часом би стали україномовними, - Лук’яненко
Український дисидент і політик, автор "Акту про Незалежність України" Левко Лук'яненко дав ексклюзивне інтерв'ю для iPress.ua, в якому розповів про українську мову, війну на Донбасі та нищівний вплив комуністів на долю України.

Пане Лук’яненко, Україні уже 25 років, Ви були одним з тих, хто творив цю незалежність. Чи немає у Вас відчуття, що за ці 25 років Україна не стала такою, якою Ви її тобі собі уявляли?

Справді, Україна зовсім не така, якою я міг собі її уявити. Ніколи ні я, ні мої побратими не могли уявити, що Україну спіткають такі обставини. Основною нашою помилкою було те, що ми виходили апріорі, як з аксіоми, що самостійна Україна буде під українським керівництвом українських людей. Що комуністи будуть усунуті від влади, бо комуністична партія Радянською Союзу – це передовий загін російського імперіалізму. Комуністична партія України виявилась філією московської комуністичної партії. Це адміністративний персонал окупаційної влади в Україні. Ми ж виходили з того, що комуністи ніколи не будуть при владі, що боротьба за незалежність призведе до усунення їх від влади, бо вони вороги України. Ось це і було нашою основною помилкою…

Але ж зараз комуністів вже немає, а проблеми в держави далі є…

Так, але вже 25 років минуло з того часу, як їх заборонили (сміється).

Ми всі Вас знаємо, як проукраїнського політика та громадського діяча. Також ви активний борець за українську мову. Зараз побутує думка, що до закінчення АТО говорити про мову не варто, бо на Донбасі воюють також російськомовні патріоти. Ви поділяєте цю думку?

Можу Вам тричі повторити, що про мову треба говорити, бо мова є основним чинником будівництва держави. Це – основний ідентифікатор нації. Кожен етнос чи нація мають свою мову, тому про це не можна не говорити, бо мова є одним з основних засобів формування національної культури та духу. Тобто без мови не можна обійтися.

А як тоді переконати українців почати спілкуватись однією мовою?

Необхідно змінити владу на патріотичну. Якби влада була націоналістичною, то можна би було ініціювати процес прискорення українізації. Це неможливо зробити в один день чи місяць, але в принципі перехід від російської мови до української піддається прискоренню.

А яким чином цей процес може бути прискореним? Які механізми, на Вашу думку, необхідно використовувати для українізації?

По-перше, необхідно українізувати інформаційний простір. Україна як до 1991 року не мала свого інформаційного простору, так і сьогодні не має. Той інформаційний простір, який є сьогодні, не є українським по-духу. Отже, першою умовою повернення українців до рідної мови є українізація інформаційного простору.

Після українізації інформаційного простору можна було би переходити до другого кроку, повної українізації нашої освіти. Третім кроком мала би стати зміна діловодства у всіх сферах на українську мову. Але і ці три кроки не привели би до остаточного результату. Далі через ЗМІ необхідно би було показувати красу нашої культури і мови, організувати вечірні курси для тих, хто української ще досі не вивчив. Необхідно, щоб по радіо був окремий час для того, щоб люди могли підвищити свій рівень української мови.

Адже через той інформаційний простір, який ми маємо зараз, ми починаємо не відчувати, як вживаємо русизми. До прикладу, абсолютна більшість вживає слово "ширінка", хоча це чуже слово і є український відповідник "проріг" і таких прикладів безліч. Отже треба, щоб українська звучала в ефірі телеканалів, можливо навіть українознавці роз’яснювали ці слова суспільству. І ця краса нашої мови сама би заохочувала людей переходити на українську, просто сьогодні її немає в інформаційному просторі.

Ми говорили про мову, як ідентифікацію нації. Але є ще один стовп, це історія. Безліч людей досі вважають, що Русь була московська, а ми молодші брати… Необхідно, щоб просто покоління переросло і подорослішали люди, які цих параноїдальних ідей не чули, чи Ви бачите інший спосіб?

Я вважаю, що в цьому питанні нам необхідно піти естонським шляхом чи французьким. У Франції, до прикладу, штрафують за використання англійського слова. Естонці ж не забороняють російські книжки, але за рахунок ввезення однієї російської книжки, можна надрукувати дві естонські, тобто боряться за допомогою митних обмежень, і весь світ це сприйняв нормально. Чому ж нам так не зробити?

Думаю, що такі ідеї зберуть чимало критиків, які будуть стверджувати, що такі дії спровокують ще більший конфлікт на сході держави.

Я у своєму житті багато займався східними регіонами, в тому числі і Кримом. Востаннє я був в Донецькій області 16 листопада 2013 року, а через тиждень там почались відомі всім події. Тоді більшість місцевих жителів змирились з тим, що Українська держава навічно, що їм доведеться жити в Україні, і вони уже нормально сприймали українську мову.

Але ж через тиждень після Вашого від’їзду усе змінилося…

В Донецьку і Луганську було приблизно по 200 російських шовіністів. Це люди, які жили в Україні, але водночас дихали російським духом і боролись проти України. Але коли не було російського наступу, то вони були в реальній меншості, яка на події не впливала. А коли Путін двинув свої бандитські групи на Донбас, то ці 200 чоловік стали першою допомогою агресору. До того ж росіяни прислали свою агентуру з Росії, яка уже мала заготовлені гасла "Росія, Путін і т. д.". Якби цього не сталося, то процес українізації Донбасу відбувався би нормальним темпом. Просто російські ФСБ і ГРУ провели успішні спецоперації.

Ще починаючи з президенства Кравчука, Україна проявляла боязку позицію в стосунках з Росією, пасувала перед північним сусідом…

Безперечно. В нас влада складалася з колишніх комуністів, а колишні комуністи, це агентура Москви. Вони не визнавали української держави. Депутати-комуністи на вилогах піджаків носили не жовто-блакитний прапор, а прапор колонії. Вони були в опозиції не проти влади, а проти держави. Ці комуністи були п’ятою колоною Кремля в Україні, і вони цю агентуру розмножили: було зареєстровано дві проросійські партії, 13 громадських організацій, які поширювали зневіру в українську державність. Росія почала інформаційну війну проти України з 1992 року, і вона це робила, бо комуністи, що були при владі, їй це дозволяли робити, а ми, націоналісти, були в опозиції. Тому Україна себе так і поводила в переговорах з Росією протягом усіх років.

Чи можна сказати, що сьогодні Україна надто м’яко і дещо схоже реагує на Польщу. Коли поляки визнали Волинську трагедію геноцидом, то наша заява була досить м’якою.

Не зовсім погоджуюсь. Проблема Волинської трагедії з’явилась в 1993 році, тоді поляки звинувачували нас в операції "Вісла" і в тому, що УПА там геноцид робила. У 1993 році не було української інтелігенції, яка би змогла виступити на захист української честі. У 2016 році така інтелігенція вже є і вона організувалась і почала протестувати, почали готувати документи, проекти рішень Верховної Ради. Тобто, за цей період в Україні зросла патріотична інтелігенція, і Україна отримала більше важелів для відстоювання своїх переконань дипломатичним способом.

В рамках форуму видавців Ви презентували власну книжку. Якщо ми подивимось на шкільну програму з української літератури, то твори там дуже гнітючі, а українців часто зображають як алкоголіків чи вбивць. Ви є одним з тих людей, котрі цю країну будували, тому мали би знати, чому молодих українців привчають негативно сприймати власну країну.

Я не можу похвалитись глибокими знаннями з шкільної програми, хоча рецензував кілька підручників з історії. Проте слід зрозуміти, що підручниками займається Міністерство освіти, в яке комуністи теж запустили свою агентуру, своїх москвофілів, які не люблять Україну і які поступово проводять от цю лінію, щоб відбити у людей любов до всього українського, показати українців з негативної точки зору. Це якраз і є проявом ідеологічної війни проти України, і з цим треба боротись. Була ж донедавна якась там професор Зайцева і її вигнали нарешті з університету, я не знаю чи то заява інтелігенції вплинула, чи щось інше, але її усунули. Я був в Міністра освіти Гриневич і показував їй книжки 70-річних професорів, а там список використаної літератури – 90% російських джерел, значить ця людина не змогла вийти з під впливу російських понять. Але в іншого професора в списку використаної літератури французькі, польські, німецькі джерела – значить ця людина змогла вийти з-під впливу Росії і може викладати українським студентам. А ті, що користуються російськими джерелами учать московщини. А Лілія Гриневич похвалилась, що такі старі професори згідно постанови не можуть займати керівні посади більше як два рази (сміється).

Чи можете Ви назвати 3 речі, якими Ви пишаєтесь за ці 25 років незалежності і 3 речі, які Вас гнітять?

По-перше слід розуміти, що ці 25 років були переучуванням всієї української нації. Відкрилися кордони, до нас поїхали люди і ми змогли порівнювати, що і стало поштовхом до цього перевишколення народу, і це має величезне значення. Зараз люди стали іншими, очі розплющились, люди стали відкритішими і сміливішими, не чекають благ від влади і намагаються щось робити самотужки. І це є одним величезним плюсом.

А негативом є те, що в своїй більшості люди і сьогодні залишаються рабами і не відчувають на своїх плечах відповідальності за долю нації. А через відсутність відповідальності за долю нації, вони легко продають виборчі бюлетені за 200 грн. чи кілограм гречки. Тому ці люди наповнюють парламент реальними ворогами України: комуністами і олігархами, які накрали грошей і дають їм за ці гроші гречку.

Переглядів
568
19 вересня 2016, 22:28